Ірина Соломко: Дуже добре, що ви часто до нас приходите. Це дає нам можливість моніторити те, що відбувається в рамках вашої  об’єднаної територіальної громади досить прискіпливо. Проходять відповідні етапи становлення громади. Що сьогодні дається найважче?

Артур Шевцов: Ми не шукаємо легких шляхів. Зараз ми всі навчаємося працювати по-новому -  і я, і люди, які працюють в об’єднаній громаді.

Завдяки швейцарсько-українській програмі «Деспро» і допомозі ресурсного Дніпропетровського центру, ми можемо навчатися.

Ірина Соломко: Чому саме?

Артур Швецов: Ми давно піднімали питання, що кадрового ресурсу в селах не вистачає. І це в той час, коли робітники в цьому центрі мають бути достатньо кваліфікованими. Адже для того, щоб адміністратор міг зареєструвати право власності, в нього має бути юридична освіта. Якщо вирішується земельне питання –  має бути землевпорядна освіта.

Саме складніше зараз навчити людей працювати по-новому. Не вистачає знань – ми їх придбаємо. Не вистачає коштів – ми вже знаємо новий порядок їх використання. І я сподіваюсь, що літом будуть перші результати наших напрацювань.

Наприклад, вчора ми на сесії затвердили проект по освітленню самих великих сіл на 2,5мільйонів гривень. Це буде діодне освітлення вулиць.

Ірина Соломко: Звідки ви взяли гроші?

Артур Швецов: На нашу громаду виділено 5 млн. 700 тис. грн у вигляді субвенції за об’єднання. Їх ми розподілили і між нашою, і між тими громадами, що приєднались.  З тих коштів ми хочемо також придбати автобус, відкрити ЦНАП. Над цим і працюємо.

Нам важко, бо в сільських громадах не було ніякої документації: ані на дороги, ані на школи, ані на дитячі садки. І тепер ми відновлюємо. Це кропітка робота: потрібно зробити право власності на будівлю, на землю, на вулицю, на дорогу, довести до ладу всю технічні папери.

Ірина Соломко: Окрім кадрової нехватки, які у вас є ще проблеми? Востаннє, коли ми з вами зустрічалися, ви говорили, що вам не вистачає лікарів.

Артур Шевцов: Це загальна проблема по всім об’єднаним громадам, не тільки по нашій. Зараз тільки розглядається питання, аби ми змогли взяти собі на баланс і на утримання амбулаторії і ФАПи. Зміни до законодавства внесли, і ми ждемо їх реалізації.

Потім ми не могли отримати порядок використання коштів. Зараз, завдяки Мінрегіонбуду, це питання вирішено.

Ірина Соломко: Я спілкуюсь з різними представниками об’єднаних громад, і вони говорять про дві концепції фінансування медицини: об’єднана громада забезпечує тільки інфраструктуру, на інше гроші йдуть з району; і друга концепція, коли громада повністю бере не себе фінансування.

Якщо говорити про вашу громаду, за якою моделлю ви працюєте? І скільки ви отримаєте державної субвенції на медицину?

Артур Шевцов: На сьогоднішній день ми всю субвенцію перераховуємо на первинну і вторинну ланку районного бюджету. І це так майже по всім об’єднаним громадам Дніпропетровщини. Тому що нам не дали отримати ліцензію, а заклад без ліцензії працювати не може. І ми поки передаємо виділені нам кошти в район.

Ця законодавча колізія за три місяці має бути вирішена, і тієї субвенції, яку ми будемо отримувати, нам буде вистачати. Навіть якщо40 тис. в місяць нам буде не вистачати, ми їх знайдемо.

Ірина Соломко: В вашій громаді чотири школи. Чи буде створюватись опорна?

Артур Шевцов: В опорній школі має бути не менше трьохсот дітей, а у нас в усій громаді – п’ятсот. Ми пішли іншим шляхом. Зробили три в одному: школи-трансформери, де поєднали дитячий садок, школу і гуртки розвитку. Завдяки цьому, ми заощадимо кошти і збережемо школи першого рівня.

Ірина Соломко: З першого вересня не будуть фінансуватися малі школи, і вирішення їх долі лягає на плечі місцевого керівництва. Ви для себе знайшли механізм вирішення цього питання?

Артур Шевцов: Не передбачено фінансування на школи, в яких менше 25 учнів. Як ми вирішуємо цю проблему? Ми понизили ступінь закладів. Міняємо маршрути шкільних автобусів для більш ефективного використання горючих матеріалів. Переводимо учнів на індивідуальне навчання. Вчителі будуть трохи менше отримувати коштів, але школа буде працювати.

Ірина Соломко: Тобто ви самі були зацікавлені в тому, щоб ці школи було збережено?

Артур Шевцов: Зрозуміло, що якісні освітні послуги можна надавати в центральній школі, але школи першого ступеню також повинні бути. І ми їх будемо підтримувати.

Ірина Соломко: Опорні школи – це по суті механізм для залучення коштів на покращення технічної бази. Скільки коштів отримуєте ви?

Артур Шевцов: В нас не буде опорної школи, але на той проект, який ми започаткували зі школами-трансформерами, в разі його реалізації, будемо отримувати 700 тис. грн.

Також ми подаємо проект і до Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР). Та проблема в тому, що терміни дуже скорочені. Нам зараз терміново потрібно подавати проекти і щодо субвенції, і до ДФРР.

Проекти  на субвенцію потрібно погодити в ОДА. Протягом п’яти дні нам мають дати або згоду на реалізацію, або повернути на опрацювання. Якщо все добре, ми відправляємо проекти на Мінрегіонбуд, після чого кошти приходять на наш рахунок.

Термін прийняття проектів на ДФРР до 20 квітня. До 1 травня ці проекти вже мають бути в Мінрегіонбуді. Проекти в нас готові, та не пройдена експертиза. І якщо ми не встигнемо, то комісія вправі не прийняти той проект.

Ірина Соломко: Тобто, ваші проекти зараз під загрозою реалізації?

Артур Шевцов: Не всі, але є й такі.

Ірина Соломко: Довкола чого сфокусовані ці проекти?

Артур Шевцов: Ми зараз робимо структуру. За минулий місяць я був присутній на багатьох міжнародних конференціях, де спілкувався і з поляками, і з канадцями, і з англійцями.

До чого ми дійшли? Польща, яка впроваджувала децентралізацію 15 років, і шляхом якої ми зараз йдемо, зробила акцент на покращення інфраструктури. Зараз вона закриває деякі ці об’єкти. Бо не було прораховано утримання цих об’єктів.

Ірина Соломко: Які це об’єкти?

Артур Шевцов: Ті самі школи, спортивні комплекси, стадіони.

Ми зараз в себе зробили так званий паспорт громади, подивилися віковий ценз зайнятих робочих місць. Крім того, що ми налагоджуємо забезпеченням світлом й водою, ми шукаємо, як створити додаткові робочі місця. Адже, якщо буде світло і дороги, але не буде людей, сенсу в тих інвестиціях немає.

Ірина Соломко: Об’єднання громад повертає віру в те, що село може відновитися, а молоді люди не будуть з нього їхати?

Артур Шевцов: Я думаю, що в об’єднанні більш позитиву, ніж скепсису. Я спілкуюсь з багатьма об’єднаними громадами, і перебіг подій в них залежить від людського фактору. Є люди, які хочуть реформ, і разом долають труднощі. А є, які не хочуть змін, не готові віддавати свій вплив і владу. На фоні того підбурюються невдоволення.

Але пройде трохи часу, і люди побачать, що об’єднана громада надала нам набагато більше преференцій та користі. Адже проста сільрада ніколи б не отримала стільки фінансування. І цей рік буде ключовим в розумінні того, чим насправді є це об’єднання.

Ірина Соломко: Наскільки збільшився ваш бюджет з того моменту, як ви об’єднались?

Артур Шевцов: Бюджет наших трьох сіл, які об’єднались з усіма надходженнями складав 3 млн. 200 тис. грн. На сьогодні, завдяки досвіду і колективу, ми вже залучили з різних бюджетів 32 млн. грн. Тобто, наш бюджет збільшився в десять разів. Якби ми не були об’єднані та ми не написали наших проектів, ми б таких грошей не отримали.

Ірина Соломко: Що ви робите для того, щоб були створені робочі місця?

Артур Шевцов: Ми вже тричі їздили на заходи по кооперативному руху. Я вважаю, що це дуже правильний напрямок розвитку села та створення робочих місць: сімейні ферми, масове вирощування не тільки зернових, але й полуниці та малини. Є приклади депресивних сіл на Хмельниччині, коли після розробки стратегії сіл, почали вирощувати ці ягоди, знайшли збут і ситуація в селах почала налагоджуватися.

В Покровському районі на Дніпропетровщині на фермі виробляється молоко екстра-класу, 40-45 літрів за добу, яке приймають по 6,48грн. за літр, в той час, як звичайне молоко приймають по 3 грн.

Далі, є зерновий кооператив, на який уряд Канади виділив 100 млн. грн. В кінці цього року цей елеватор буде запущений. Відповідно, фермери будуть мати свій елеватор, на який будуть здавати своє зерно і продавати його без посередників. Хіба це не класно?