Що об’єднані громади роблять для розвитку туризму і з якими проблемами стикаються, намагаючись збільшити кількість гостей.

Автор: Дмитро Синяк 

Практично усі громади погоджуються, що розвиток туризму є надзвичайно важливим для їхнього майбутнього. Проте більшість навіть не уявляють, як саме можна його розвивати. Портал «Децентралізація» мав доволі відверті розмови з представниками двох громад, яким, власне, вдалося дещо зробити у цьому напрямку. Третя громада цікава тим, що маючи величезний потік туристів, вона не зуміла використати його, а у стратегії розвитку ОТГ туризм – лише один з багатьох напрямків.

 

Володимир Чоботарь, староста села Червона Діброва Глибоцької об’єднаної громади Чернівецької області:

Я вважаю нашою безперечною заслугою проведення брендингу села Червона Діброва, яке ми завжди позиціонували як туристичне. Що важливо, цю роботу проект BRANDVILLE виконав для нас безоплатно, розробивши не тільки логотип, але й цілу низку сувенірної продукції: магніти, буклети, футболки, календарі, кухолі… Також ми отримали відеоролик, який поширили через соціальні мережі. Єдине, що ми заплатили, це 4000 гривень – за виробництво зразків сувенірної продукції. Згодом сільські господині, які робили на продаж наш фірмовий продукт – смородиновий джем, попросили у нас макети відповідних етикеток. Інші жінки, які займалися випічкою, почали виготовляти пряники з логотипом села. Я розумію, що туристів від цього у нас більше не стало, зате про наше село дізналися багато людей. Крім того, ми отримали непоганий піар: телеканали «1+1» та «Україна» безоплатно зробили матеріали про розвиток нашої громади. Побувала у нас і експедиція Ukrainer. Непогано, як для маленького села!

Через Червону Діброву проходить кілька веломаршрутів, якими здавна їздять велосипедисти. Проте ми вирішили підтримати та розвинути ці маршрути. Для цього спільно з Буковинською агенцією регіонального розвитку розробили карту, яку зокрема відправили до найбільшого пункту прокату велосипедів у Чернівцях, що за 11 км від нас. Згодом ми купили велопарковки і встановили їх у 24-х місцях нашої громади. Крім цього, ми влаштували велосипедне свято – Велодень: з призами та велопробігом. На все це Глибоцька селищна рада виділила нам 70 тис. грн. Після усіх цих кроків велотуристів у нас стало разів у п’ять більше. Одного разу я навіть побачив наші карти в руках у румунської велогрупи, яка мандрувала нашими лісами. Виявилося, що ці карти їм передали родичі з України.

Наша активність остаточно переконала одного підприємця, який давно хотів відкрити у нас кінний клуб, але вагався. Тепер клуб вже будується, і ми сподіваємося, що незабаром він стане одною з наших місцевих атракцій.

Я також маю велику надію на проведення у нас фестивалів. Ми робили щось подібне, збираючи близько 1000 туристів до Червонодібровської Січі, але тепер потребуємо набагато вищого рівня. Це означає, що ми маємо забезпечити усіх туристів водою, електрикою і нормальними туалетами. Частина приїжджих могла б жити у наметах, іншим ми запропонуємо приватні будинки, які не надто часто відвідують господарі. Таких будинків у нашому селі 45, причому 15 з них ще довоєнної побудови, і з багатьма їхніми власниками нам вже вдалося домовитися. Близько десяти власників готові відремонтувати садиби своїм коштом, іншим, можливо, допоможе, сільська рада. Зараз фестивалі планують чи не у кожному районі, отже, якщо ми встигнемо першими, успіх не забариться.

У нас вистачає і противників розвитку туризму, адже декого влаштовує життя у тихому, Богом забутому селі. Проте більшість розуміють, що туризм – це життя, це майбутнє.

 

Володимир Тірон, голова Кам’янської об’єднаної громади Черкаської області

Мало не щодня до нас приїжджає автобус з туристами, які хочуть подивитися на Тясминський каньйон. На місяць ми маємо близько 800 відвідувачів – чималий потік для невеличкого містечка. Можете уявити собі, що буде, коли ми створимо тут потужну туристичну інфраструктуру. За допомогою фахівців Черкаської обласної адміністрації та Центру розвитку місцевого самоврядування ми написали проект, який переміг у конкурсі, отримавши фінансування Державного фонду регіонального розвитку. Нам мають виділити понад 7,4 млн грн. На ці гроші плануємо побудувати двокілометрову оглядову доріжку, викладену тротуарною плиткою, над річкою Тясмин, якою можуть прогулюватися туристи. Буде також зроблено місце для під’їзду туристичного транспорту і стоянка для автобусів.

Ця доріжка повинна мати добре освітлення, кілька альтанок для відпочинку, кілька оглядових майданчиків, а також три причали для човнів та катерів. Завдяки цьому ми зможемо урізноманітнити відпочинок туристів й отримати додаткові податкові збори від тих, хто кататиме їх по річці.

Коли будуть зроблені усі ці роботи, кількість туристів має зрости щонайменше у 2-3 рази.

Громада зможе заробляти на туризмі тільки тоді, коли приїжджі залишатимуться у нас ночувати. Відтак ми сприяли тому, щоб занедбане чотириповерхове приміщення міського готелю змінило власника і було б відремонтоване. Новий власник незабаром має розпочати реконструкцію. Два поверхи готелю він переробить під офіси, а у решті будуть близько 100 сучасних номерів. Ще один невеличкий готель у місті з’явиться після перепрофілювання одної комунальної будівлі.

Зараз ми також працюємо над створенням туристичної агенції, через яку йтимуть усі туристичні потоки. Не виключено, що вона буде комунальною, хоча все залежить від висновків економістів. Ще одна структура займатиметься продажом сувенірної продукції. За нашими розрахунками, після усіх цих кроків міський бюджет додатково отримуватиме близько 2 млн грн на рік, а до державного бюджету надійдуть близько 3 млн грн на рік.

При цьому туристична тема у Кам’янці ще далеко не вичерпана. Адже у ХІХ сторіччі місто було одним з центрів декабристського руху. Під час свого південного заслання славетний російський письменник Олександр Пушкін написав тут кілька відомих віршів, закінчив поему «Кавказький бранець»; Кам’янка згадується у 10-му розділі «Євгенія Онєгіна». А композитор Петро Чайковський працював тут над фортепіанним циклом «Пори року», Другим фортепіанним концертом, операми «Євгеній Онєгін», «Черевички», «Мазепа» і «Орлеанська діва», а також над балетом «Лебедине озеро».

Розробка «пушкінсько-чайковського» напрямку дозволить у майбутньому суттєво збільшити потік туристів. Відтак, частина коштів ДФРР піде на модернізацію історико-культурного заповідника, а також музею Пушкіна і Чайковського.

 

Наталія Сорочинська, голова Тараканівської об’єднаної громади Рівненської області:

Ми об’єдналися у листопаді минулого року, і мали надто мало часу, аби щось кардинально змінити. На території нашої громади є славетний Тараканівський форт часів І Світової війни, який входить до семи чудес Рівненщини. Щороку сюди приїжджають безліч туристів, але наша громада не може цим скористатися. Головна причина у тому, що форт є на балансі Міністерства оборони, разом із прилеглими 64 га, а в усіх документах він взагалі проходить як військове містечко №13. Рівненська обласна рада неодноразово зверталася до Міноборони з проханням передати форт на утримання обласній раді, але щоразу отримувала відмову. Щоправда, військові казали, що готові віддати сам лише форт, без земель довкола нього, які їм потрібні для розгортання техніки. Мабуть, це правда, бо коло форту весь час проводяться  навчання. Але як за таких умов знайти інвестора? Сам форт розвалюється на очах, є висновок, що він є аварійним і тому вхід до нього заборонено. Але люди все одно туди ходять. На разі все, що ми можемо зробити для збереження форту, це прибирати його на громадських засадах. Одного разу активісти, які мають договір з Міністерством оборони щодо проведення у форті екскурсій, спробували просто прочистити хащі, якими позаростали  схили довкола форту, так на них мало не відкрили кримінальну справу.

Наступна біда – форт стоїть надто близько до міжнародної автотраси Київ – Чоп, і дорожники не дозволяють нам поставити коло неї бодай кіоск для продажу сувенірів. Ми вже мали з ними щодо цього цілий ряд конфліктів. Іншої вільної землі, на якій, наприклад, можна було б побудувати готель для туристів, у нас немає: все давно розпайовано, роздано і приватизовано. Часом ми не знаємо, де поставити сміттєві баки, бо куди не глянь – всюди чиясь власність. Щоправда, недавно нам передали землі сільськогосподарського призначення, але про половину з них навіть немає відомостей у реєстрах. Це стосується і земель довкола форту. Інвестора така ситуація навряд чи влаштує. Інші вільні ділянки є далеко від населених пунктів, геть у полях.

Два тижні тому з Міноборони до Тараконова приїжджала комісія, яка мала б зробити деякі кроки для передання форту на баланс облради. Але що вона вирішила, я не знаю. Якщо області віддадуть форт і бодай частину землі коло нього, знайти інвестора не буде проблемою. Причому подібно, що це питання треба вирішувати на найвищому рівні. Не можна, з одного боку, включати форт до всіх туристичних маршрутів, а з іншого – забороняти вхід до нього. Зараз ми працюємо над генпланом села Тараканів і хочемо внести форт у його межі. Якби нам це вдалося, ми б вирішили половину проблеми. Але не знаю, чи нам це хтось погодить.